Соціально-трудові відносини є найскладнішим для розуміння явищем, оскільки вони – не статична система, вона як продукує мотиви та ціннісні орієнтири, так і ґрунтується на ціннісних домінантах і морально-етичних нормах, котрі є притаманними тому чи іншому суспільству. Вона охоплює практично усі сфери трудової діяльності (оплата праці, зайнятість, умови праці, тощо) та ґрунтується на засадах соціальної відповідальності учасників цих відносин. Сформована на даний час система соціально-трудових відносин у світі не гомогенна, адже варіації видів відносин – від жорсткої регламентації до максимальної лібералізації трудових відносин. Разом з тим, останні роки стали періодом зламу, який змусив суспільство переглянути поведінку пасивного погодження «дії за старими принципами». Тож, соціально-трудові відносини, як динамічна система, в умовах поступу 4 промислової революції, цифровізації, коронокризи вимагає переосмислення й пошуку нових інструментів регулювання. Пов’язано це, перш за все, зі новими реаліями на ринку праці: появою нових видів трудової діяльності, поширенню віддаленої зайнятості, інших гнучких форм роботи, зміною парадигми соціальної безпеки та якості трудових відносин. По-друге, подолання кризових явищ неможливе без інтелектуалізації економіки, а це вимагає нових принципів соціально-трудових відносин, реалізації інноваційного концепту для нової соціоекономічної реальності.

Таким чином, вивчаючи дисципліну, здобувач має можливість дослідити та набути знань, умінь, навичок щодо місії та меж впливу кожного зі суб’єктів інфраструктури СТВ, оцінювання вітчизняного законодавства на відповідність Європейським нормам, формувати суспільний договір та колективні угоди, унормовувати різні форми/види віддаленої роботи з урахуванням нових регламентів та вимог до умов праці, здійснювати медіацію, розробляти програми різноманітності та покращувати  соціально-психологічний клімат в колективі, налагоджувати ефективні комунікації та ін.